ЄДИНИЙ УРОК ДО ДНЯ ПАМ'ЯТІ ЖЕРТВ ДЕПОРТАЦІЇ КРИМСЬКОТАТАРСЬКОГО НАРОДУ
ЄДИНИЙ УРОК ДО ДНЯ ПАМ'ЯТІ ЖЕРТВ ДЕПОРТАЦІЇ КРИМСЬКОТАТАРСЬКОГО НАРОДУ
«Несправедливість… ‒ у самому прецеденті «покарання народів», що підміняв судові розгляди проти конкретних осіб. Незалежно від будь-якої статистики, приписування колективної провини й застосування колективного покарання за ознакою етнічної належності є серйозним злочином проти людяності, нарівні зі взяттям та розстрілом заручників»
Павло Полян
Весна буяла. Природа ігнорувала війну, яскрава зелень радувала очі, а напоєне пахощами квітів повітря вмикало інстинктивне бажання жити. У цей час – вранці 18 травня 1944 року – у домівки кримських татар прийшли люди зі зброєю.
Понад 32 тисячі бійців військ НКВС обходили усі помешкання кримських татар і оголошували ультиматум: у найкоротший час взяти все необхідне, дітей і немічних старих, повантажитися на вантажівки і під конвоєм їхати до залізничних станцій.
Тих, хто чинив опір, за свідченнями очевидців, розстрілювали на місці. Нажаханих людей на залізниці «під зав’язку набивали» у товарні вагони. До четвертої дня 20 травня 1944 року кримських татар у Криму не стало. Їх відправили в Узбекистан, Казахстан, Таджикистан, а також у Росію – в Марійську АРСР, на Південний Урал і в Костромську область.
Під час кількатижневої дороги депортованих майже не годували і не поїли. Туалетом слугувала дірка у підлозі вагона.
У телеграмі на ім’я Сталіна НКВС прозвітував про виселення 183 155 осіб. В основному, це були жінки, діти і люди похилого віку. Бо ж чоловіки в цей час іще воювали на фронтах Другої світової війни у лавах Червоної армії.
Самі кримські татари нарахували 423 100 депортованих.
Від нелюдських умов перевезення, а також у перші роки після переселення загинуло понад 46% депортованих кримських татар.